Протягом більш ніж 4,5 мільярда років історії нашої планети земні континенти постійно перебували у постійному русі. Сьогодні дослідники припускають, що ця танцювальна симфонія континентів може перейти до нової фази: Атлантичний океан, ймовірно, перейде від режиму розширення до фази стиснення, пише IFLScience.
Вчені вважають, що такі зміни будуть спричинені руйнуванням тектонічних плит, що призведе до утворення ліній вулканів уздовж берегової лінії Африки та Іберійського півострова. Ці події навряд чи здивують, оскільки за мільярди років земні континенти неодноразово сходилися та розходились, і вчені впевнені, що це станеться знову. Однак питання залишається відкритим: коли і де зійдуться більшість континентів, біля Північного полюса чи на екваторі.
Група дослідників під керівництвом доктора Жоау Дуарте з Лісабонського університету робить спроби передбачити тимчасові рамки та сценарії цих змін. Вони визнають, що точні прогнози можуть вимагати додаткових десятків мільйонів років.
Атлантика сформувалася близько 180 мільйонів років тому внаслідок розриву Пангеї, що викликало рух Америки на захід та Азії на схід. Цей процес призвів до утворення зон субдукції вздовж околиць Тихого океану, де кожен континент втягнув краї океанічних плит у мантію. В результаті утворилося Тихоокеанське вогняне кільце, де знаходиться більшість вулканів, що діють, і відбуваються найбільші землетруси світу.
Вчені вважають, що якщо цей процес розгорнеться назад, і Атлантика почне стискатися, з'являться нові зони субдукції вздовж протилежних берегових ліній. Це складне питання, яке потребує вигинів та ламань тектонічних плит.
Однак стара океанічна літосфера дуже міцна і товста, тому вона стійка до вигинів та руйнувань. На думку Дуарте, єдина сила, яка здатна створити зону субдукції, це інша зона субдукції. Дослідники дійшли висновку, що "зародки майбутніх зон" субдукції можуть перебувати у західному Середземномор'ї, де стара зона зблизила Африку та Європу.
Якщо прогнози команди виявляються вірними, то в майбутньому практично неактивна зона субдукції під Гібралтарською протокою, ймовірно, проникне до Атлантики. Це, своєю чергою, запустить процес підтягування Атлантичної океанічної плити під Африку та Європу, зрештою закриваючи океан.
Кілька років тому такі дослідження були неможливі, проте сучасні інструменти моделювання та суперкомп'ютери дозволили дослідникам моделювати процеси з формуванням Гібралтарської дуги та передбачити їхній майбутній розвиток.
Вчені звернули увагу, що раніше субдукція Гібралтару була дуже активною при русі Африки на північ, але за останні кілька мільйонів років її активність зменшилася, що призвело до того, що прогнози майбутнього тектонічної Землі не враховували цей фактор. Однак дослідники, включаючи Дуарте та його колег, вважають, що ця бездіяльність не буде вічною і, швидше за все, відновиться приблизно через 20 мільйонів років.
Океан не міг би утворити обручку сам по собі, але в Західній Атлантиці ситуація може змінитися: ще дві зони субдукції розташовані з іншого боку Атлантики — Малі Антильські острови в Карибському морі та дуга Скотії поряд з Антарктидою. Вони вже вдерлися до Атлантики кілька мільйонів років тому. Фахівці вважають, що в майбутньому саме вони можуть спровокувати закриття Атлантичного океану, розширившись і зрештою змусивши серединно-атлантичний хребет субдукції. Цей процес може зайняти приблизно 20 мільйонів років.
Дослідники також зазначають, що закриття Атлантики необов'язково призведе до відкриття Тихого океану, як могло б здатися. Вони вважають, що навпаки, Тихий океан може також закритися, і водночас існує можливість відкриття Індійського океану, який розділить Африку і Євразію. Дуарте вважає, що початком цього процесу може стати відкриття Східно-Африканського розлому, який, зрештою, призведе до формування нового невеликого континенту, поряд із розломами всередині Азії.
Раніше повідомлялося, що вчені попередили, що наша планета вступила до "ери кипіння": які наслідки прогнозуються .
Нагадаємо, що вчені розповіли, як можна врятувати планету Земля від кліматичної кризи .
